Прогримів золотим салютом,
Молодим повесняним громом,
Наче виклик скупим і лютим,
Наче промінь над отчим домом,
Обійнявши весь цвіт нагорний,
Охопивши долини світу,
Сивочолий і мудрозорний,
Наче вийшов із заповіту.
Що там листя із зелен лавра,
І зітхання, і тихі жалі?
Не вмирають твої литаври
І деснянські твої скрижалі.
А вже ті, що тебе поносили
Сонцесяйними доносами
І сокирку несли за плечками,
Записались тепер дружечками!
.....
