Наш біль - Чорнобиль!

26 квітня — це не просто календарна дата, це символ, наповнений гіркотою подій, дата, яка розділила наше життя на ДО і ПІСЛЯ Чорнобиля.

Все далі і далі час віддаляє нас від тієї квітневої ночі 1986 року, з кожним роком все менше й менше лишається учасників ліквідації тієї страшної аварії, але забувати про їхній героїзм, героїзм усього українського народу ми не маємо права.

Першими, хто кинувся у бій з атомною стихією, були пожежні. Головний тягар ліг тоді саме на них. Адже від того, наскільки швидко та якісно вони вгамують вогонь, залежала доля чи не всієї планети. І вони ввійшли у вируюче полум'я. Вони чітко усвідомлювали небезпеку, але не відступили. Ціною власного життя зупинили "мирний" атом.

П'ять ліквідаторів з тих, хто першими вступили в бій з вогнем на ЧАЕС і отримали посмертно героя України.

Микола Ващук, командир. Його відділення проклало пожежний рукав на покрівлю ЧАЕС. Він працював на великій висоті в умовах високого рівня радіації, температури і задимленості. Завдяки рішучості пожежних поширення вогню у бік третього енергоблоку було зупинено.

      

                              

Василь Ігнатенко, командир. Був у числі перших, хто піднявся на дах палаючого реактора. Боротьба з пожежами йшла на великій висоті - від 27 до 71,5 м. Василь виніс з вогню Миколу Ващука, Миколу Титенка і Володимира Тішуру, коли ті втратили свідомість із-за високої радіації.

Олександр Лелеченко, заступник начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС. Після вибуху, оберігаючи молодих електриків, сам тричі ходив у електролізну. Не відключи він апаратуру, станція вибухнула б, як воднева бомба. Отримавши медичну допомогу, відпросився у лікарів на свіже повітря, а сам утік на енергоблок знову допомагати товаришам.

Микола Титенок, пожежний. Не маючи ні найменшого уявлення про те, що його чекає, прибув, як і товариші, в кептариках, без усякого захисту від радіації. Шматки радіоактивного графіту відкидав чобітьми і брезентовими рукавицями. Із-за високої температури пожежники зняли противогази в перші 10 хвилин. Без такої самовідданості викид радіації був би набагато більшим.

Володимир Тишура, старший пожежний. Був у числі тих, хто гасив реакторний зал - тут був максимальний рівень радіації. Вже через півгодини з'явилися перші уражені з числа пожежних. У них стало проявлятися блювання, «ядерна засмага», знімалася шкіра з рук. Вони отримали дози близько 1000-2000 мкР/год і більше (норма - до 25 мкР).

Вічна їм пам'ять. І нескінченна вдячність.