175 років від дня народження видатного письменника та публіциста І.Нечуй - Левицького

 25 листопада прогресивне людство світу відзначатиме 175-ту річницю від дня народження славного представника української культури, письменника-демократа, великого гуманіста Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Ім'я українського Бальзака, як назвав прозаїка академік Біленький, стало загальновідомим. Усе своє життя він відстоював інтереси свого пригнобленого народу, вболіваючи за рідну мову, широку культуру, людську гідність. Письменник завжди прагнув допомогти покривдженим, захистити їх. Тому він став близький людям різних країн і народів.

Хвала ж тобі, поете рідний,

 Вкраїни-неньки рідний син!

 В літературі нашій бідній,

 Либонь, працюєш сам-один,

 Бо більш нікого і не чути...

 Працюй же й далі, наш славуте,

 На перешкоди не вважай

 І слабших духом підсміляй.

Було переглянуто презентацію "Життя і творчість І.Нечуй-Левицького", а також учнями 9 класу інсценізовано уривок його твору.

80 - ті роковини Голодомору в Україні

  23 листопада Україна та світ згадують мільйони, вбитих голодомором. В останню суботу листопада в Україні кожного року проходить День пам’яті жертв голодомору.

Вшанування світлої памяті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933-х роках оголошено хвилиною скорботи.
Хай ця хвилина для громадян незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги.

  © Наталя Данилюк 

Скорботне
Ця житня хлібина
просолена зливами сліз,
ці очі застигли,
мов зорі в морозну погоду...
Земля кровоточить
під пресом іржавих коліс,
що тягнуть на цвинтар
стареньку прогнилу підводу,
притиснуту купою
мертвих знекровлених тіл,
ще дехто між ними
ворушить сухими вустами...
Мороз роз`їдає зап`ястки,
немов чистотіл,
на свіжих могилах
ніяк не затягнуться шрами.

Скорбото моя нездоланна,
мій жалю гіркий!..
Ніяк не загою тебе
і ніяк не відмолю...
Потрошать вітри
обважнілі тугі колоски,
зерно засівають
по кров`ю омитому полі.
Малесенька свічко,
сльозися теплом і молись
за плач убієнних,
за крики живих покаянні!..
Заморені душі
полями углиб розбрелись,
немов поторочі,
розтали у кволім ячанні.

Осквернена земле,
в тобі наш почин і кінець,
і радощів тихих
і диких плачів суголосся!..
А місяць у небі
парує, як теплий хлібець,
і пальці кістляві
до нього шепочуть колоссям.